Topografia miękkiego gruntu 𖧧 Gabriela Piwar

[ENG and UA version below] Topografia miękkiego gruntu Gabriela Piwar wystawa w ramach Nagrody Inicjatywy ENTRY 𝟭𝟬 kwietnia - 𝟯𝟬 maja 𝟮𝟬𝟮𝟲 Galeria Promocyjna Staromiejski dom Kultury wernisaż: 𝟭𝟬 kwietnia (piątek), godz. 𝟭𝟴:𝟬𝟬 Przepływy: być jak rzeka - warsztaty wizualno-poetyckie z Moniką Rybińską: 𝟭𝟲 maja 𝟮𝟬𝟮𝟲 (piątek), 𝟭𝟳:𝟬𝟬-𝟭𝟵:𝟬𝟬 Na warsztaty obowiązują zapisy ([email protected]) W środku zimy, z początkiem nowego roku, mój umysł usilnie próbuje powrócić wspomnieniami do lata. Jest prawie tak samo dziurawy, jak wszystkie skarpetki, którycℎ nie potrafię wyrzucić z sentymentu. Pamiętam skrzypy mieniące się w słońcu, brud pod paznokciami, kleszcza cℎodzącego po wewnętrznej stronie uda, lisie nory. Byłam nad rzeką tyle razy, że nie potrafię już odróżnić wspomnień od siebie nawzajem. I nawet nie cℎcę. * Dokumentowanie i archiwizowanie to praktyki, które kojarzą się z zatrzymywaniem faktów. Obrazy mają zaświadczać, że taki był stan rzeczy, notatki pośredniczyć w przekazywaniu relacji, a artefakty poręczać, że nasza pamięć nas nie myli. Są jednak takie archiwa, które nie zachowują świadectw, tylko uczucia. Gabriela Piwar nie dokumentuje miejsca, ale własne wspomnienia o nim. Fotografie, szkice, prace z gliny, własnoręcznie barwione tkaniny są dla artystki osobistymi formami czytania i zapisywania rzeczywistości, w której nie sposób rozdzielić wspomnień od wyobrażeń. Bohaterką wystawy jest rzeka Parsęta przebiegająca przez wieś Krosino, gdzie artystka spędziła każde lato swojego dzieciństwa i gdzie obecnie, wraz ze swoją mamą, prowadzi artystyczno-badawczy Projekt Parsęta. Częścią rzecznego ekosystemu są lasy, podmokłe łąki, powalone konary, bobrowe żeremia, rośliny, które latem zarastają brzegi tworząc przestrzeń niemal niedostępną dla człowieka. To tereny, gdzie artystka spaceruje, traktując chodzenie jako formę uczenia się i poznawania. O pracach składających się na Topografię miękkiego gruntu można myśleć jako o protezach pamięci. Dzięki nim wspomnienia mogą żyć dalej same, bez ludzkiej obecności. Praca Archive of Color: Parsęta dokumentuje rośliny rosnące nad rzeką poprzez ich właściwości barwiące. Tę samą paletę odnajdziemy w tkaninie Brzeg / bieg, która niczym rzeka meandruje w przestrzeni galerii. Innym podejściem do poszukiwania niewerbalnych sposobów opowiadania o rzece są ceramiczne, nieregularne tabliczki z wyrytymi znakami. Wszystkie te przedstawienia umykają realizmowi i akcentują doświadczenia cielesne. Rękawiczki Zatapianie dłoni w krajobrazie funkcjonują jako portal do wspomnienia o dotyku trawy, a jednocześnie narzędzie zapośredniczania, erzac kojącego doświadczenia, za którym tęsknimy. Podobną grę dystansu i cielesności odnajdziemy w pracy Plucie do wody, w której skapująca do wody łza (a może ślina?) zastygła w niemal erotycznym napięciu. Tytułowa topografia odnosi się do próby chwytania, określania, ramowania, ale sąsiadujący z nią miękki grunt wskazuje na nieuchwytność - odsyła do subiektywności metod dokumentowania, ale też do bagiennej historii terenów wokół Parsęty. A może wystawa nie opowiada wcale o Parsęcie? Może w miejsce nazwy tej rzeki każdy może wstawić inną nazwę? Nazwę miejsca, które jest dla tej osoby bezpiecznym azylem, kojącym wspomnieniem, które wywołuje uśmiech, wewnętrzne ciepło, a może i wzruszenie. * z zapisków artystki 𓇢𓆸 𓍯𓂃𓂃𓂃 kuratorka: Joanna Glinkowska koordynacja: Zuzanna Andruszko, Kinga Cieplińska wsparcie techniczne: Olga Truszkowska identyfikacja graficzna: Punkt Widzenia tłumaczenia: Maria Severilova (UA), Tomasz Zając (ENG) organizatorzy: Galeria Promocyjna, Staromiejski Dom Kultury partner: Akademia Sztuk Pięknych w Warszawie [ENG] Topography of the Soft Ground Gabriela Piwar ENTRY Initiative Award exhibition April 𝟭𝟬 - May 𝟯𝟬, 𝟮𝟬𝟮𝟲 Galeria Promocyjna Staromiejski dom Kultury opening: April 𝟭𝟬 (Friday), 𝟲 p.m. In tℎe deptℎs of winter, as tℎe new year begins, my mind is desperately trying to recall memories of summer. It is almost as full of ℎoles as all tℎe socks I can't bring myself to tℎrow away because I am sentimentally attacℎed to tℎem. I remember tℎe field ℎorsetails glistening in tℎe sun, tℎe dirt under my fingernails, a tick crawling on tℎe inside of my tℎigℎ, and tℎe foxℎoles. I've been by tℎe river so many times tℎat I can no longer tell one memory from anotℎer. And I don't even want to.* Documenting and archiving are practices associated with recording facts. Images are meant to attest the past situation, notes are designed to mediate the accounts, and artefacts to vouch that our memory does not deceive us. There are, however, archives that preserve not testimonies, but feelings. Gabriela Piwar does not keep a record of a place, but of her own memories of it. Photographs, sketches, clay works and hand-dyed fabrics are her personal methods of interpreting and recording a reality in which memories and imagination are inseparable. The River Parsęta [pronounce: parsenta] that flows through the village of Krosino in north-western Poland is the protagonist of the exhibition. Piwar spent every summer as a child here and today she runs the Parsęta Art and Research Project with her mother. The ecosystem extends to forests, wetland, fallen branches, beaver lodges, and plants that overgrow the banks in summer and make the place almost inaccessible to people. The artist roams this space, alone or in the company of others, and the walks are a form of learning and discovery. The works in the Topography of Soft Ground can be thought of as prostheses of memory. They allow memories to live on by themselves, without human presence. The work Archive of Colour: Parsęta documents the plants growing by the river through their colouring properties. The same palette can be found in the central work, River Bank/Run that meanders like a river through the gallery space. The ceramic reliefs from the Things I Remember series are another non-verbal way of telling the river story. All these representations escape realism and emphasise physical experiences. The gloves in Immersing Your Hands in the Landscape are a portal to memory, and a mediating tool, a substitute for the real, soothing experience we long for. A similar interplay of distance and physicality can be found in the Spitting into the Water / A teardrop, in which a tear (or is it saliva?) dripping into water has frozen in an almost erotic tension. The reference to topography in the title is an allusion to attempts at capturing, defining and framing, and yet the adjacent soft ground points to elusiveness. It refers to the subjectivity of documentation methods, but also to the history of the wetlands around the Parsęta. Or maybe, the exhibition isn't about the River Parsęta at all? Perhaps anyone can substitute a different name for that river? The name of a place that is a safe haven for them, a soothing memory that brings a smile, inner warmth, and perhaps even a sense of emotion. * Excerpt from Gabriela Piwar's notes 𓇢𓆸 𓍯𓂃𓂃𓂃 curator: Joanna Glinkowska coordinated by: Zuzanna Andruszko, Kinga Cieplińska technical support: Olga Truszkowska visual identification: Punkt Widzenia translated by: Maria Severilova (UA) Tomasz Zając (ENG) organised by: Galeria Promocyjna, Staromiejski Dom Kultury partner: Akademia Sztuk Pięknych w Warszawie [UA] Топографія м'якого ґрунту Ґабрієла Півар Виставка в рамках Премії Ініціативи ENTRY 10 квітня - 30 травня 2026 вернісаж: 10 квітня 2026, год. 18:00 Серед зими, з початком нового року, мій розум наполегливо намагається повернутися спогадами до літа. Він майже такий же дірявий, як усі шкарпетки, які я не можу викинути з сентименту. Пам'ятаю хвощі, що виблискують на сонці, бруд під нігтями, кліща, що повзе по внутрішній стороні стегна, лисячі нори. Я бувала над річкою стільки разів, що вже не можу відрізнити спогади один від одного. І навіть я більше не хочу. із записів художниці Документування та архівування - це практики, що асоціюються із фіксацією фактів. Ми досліджуємо місце, збираємо докази, накопичуємо матеріали, щоб скласти з них зв'язну, правдиву історію. Зображення мають засвідчувати, що саме таким був стан речей, нотатки - передавати свідчення, а артефакти - підтверджувати, що наша пам'ять нас не зраджує. Проте існують такі архіви, які зберігають не свідоцтва, а почуття. Ґабрієла Півар документує не місце, а власні спогади про нього. Її не цікавлять правила створення каталогів, бо речі, які вона збирає - кольори, розповіді, спостереження - не претендують на об'єктивність. Фотографії, ескізи, роботи з глини, власноруч фарбовані тканини є для художниці особистими формами читання і записування дійсності, в якій неможливо розділити спогади від уявлень. Героїнею виставки є річка Парсента, що протікає через село Косіно, де художниця провела кожне літо свого дитинства і де нині разом зі своєю мамою веде художньо-дослідницький Проект Парсента. Важливим є все її оточення, бо річка не обмежується водним потоком. Частиною її екосистему є ліси, заболочені луки, повалені стовбури, боброві загати, рослини, які влітку заростають береги, створюючи простір, майже недоступний для людини. Це місця, де художниця прогулюється - сама або з іншими - розглядаючи ходьбу як форму навчання і пізнання. Про роботи, що складають Топографію м'якого ґрунту, можна думати як про протези пам'яті. Завдяки їм спогади можуть жити далі самі, без людської присутності. Перша частина виставки стосується власних стосунків художниці з Парсентою. Робота Archive of Color: Parsęta документує рослини, що ростуть над річкою, через їхні фарбувальні властивості. Власноруч добуті зразки кольорів супроводжуються короткими нотатками. Ту саму палітру знайдемо в центральній роботі - Brzeg / bieg - тканині, яка наче річка звивається в просторі галереї, малюючи пейзаж місця, пережитого крізь кольори, приховані в рослинах. Іншим підходом до пошуку невербальних способів розповіді про річку є керамічні рельєфи із серії Речі, які я пам'ятаю. Кожен спогад - це одна табличка, на якій викарбувані знаки. Недосконалі форми, де-не-де скришені, відсилають до скульптурного потенціалу самої течії річки. Всі зібрані зображення Парсенти уникають реалізму. Навіть начебто документальна фотографія природних форм виявляється записом людської дії. Особливо важливими тут є тілесні переживання, які неможливо передати словами. Дотик м'якої трави - з перспективи часу і дистанції простору між Варшавою та Косіно - здається далеким. Рукавички Занурення рук у пейзаж функціонують як портал до спогаду, і водночас інструмент опосередкування, ерзац справжнього, заспокійливого переживання, за яким ми тужимо. Подібну гру дистанції і тілесності знайдемо в роботі Плювок у воду / Сльоза, в якій сльоза (а може слина?), що крапає у воду, застигла в майже еротичному напруженні. Люди з'являються лише в другій частині виставки. У меншому приміщенні галереї чутно розповіді, які художниця записала разом зі своєю мамою. Це історії колишніх і нинішніх жителів та жительок села Косіно, свідчення людей, для яких Парсента є в певному сенсі важливою. Записи є частиною більшого проекту, до якого входять також художні майстер-класи та природничі прогулянки. Всі розповіді об'єднує відчуття особливості місця. Саме над Парсентою ріс щавель з лимонним ароматом, тамтешні схили приховували таємниці, там можна було знайти притулок, там розгорталися історії дружби і кохання, там повсякденність ставала магічною. Назва топографії відсилає до спроби вловити, визначити, обрамити, але сусідній м'який ґрунт вказує на невловимість - відсилає до суб'єктивності методів документування, але також до болотистої історії земель навколо Парсенти. А може, виставка взагалі не про Парсенту? Може, замість назви цієї річки кожен може підставити іншу назву? Назву місця, яке для цієї людини є безпечним притулком, заспокійливим спогадом, що викликає усмішку, внутрішнє тепло, а може й зворушення. кураторка: Йоанна Ґлінковська координація: Зузанна Андрушко, Кінга Цєплінська візуальна ідентифікація: Punkt Widzenia переклади: Мария Северилова, Томаш Зайонц організатори: Galeria Promocyjna, Staromiejski Dom Kultury партнер: Академія образотворчих мистецтв у Варшаві

[ENG and UA version below] Topografia miękkiego gruntu Gabriela Piwar wystawa w ramach Nagrody Inicjatywy ENTRY 𝟭𝟬 kwietnia - 𝟯𝟬 maja 𝟮𝟬𝟮𝟲 Galeria Promocyjna Staromiejski dom Kultury wernisaż: 𝟭𝟬 kwietnia (piątek), godz. 𝟭𝟴:𝟬𝟬 Przepływy: być jak rzeka - warsztaty wizualno-poetyckie z Moniką Rybińską: 𝟭𝟲 maja 𝟮𝟬𝟮𝟲 (piątek), 𝟭𝟳:𝟬𝟬-𝟭𝟵:𝟬𝟬 Na warsztaty obowiązują zapisy ([email protected]) W środku zimy, z początkiem nowego roku, mój umysł usilnie próbuje powrócić wspomnieniami do lata. Jest prawie tak samo dziurawy, jak wszystkie skarpetki, którycℎ nie potrafię wyrzucić z sentymentu. Pamiętam skrzypy mieniące się w słońcu, brud pod paznokciami, kleszcza cℎodzącego po wewnętrznej stronie uda, lisie nory. Byłam nad rzeką tyle razy, że nie potrafię już odróżnić wspomnień od siebie nawzajem. I nawet nie cℎcę. * Dokumentowanie i archiwizowanie to praktyki, które kojarzą się z zatrzymywaniem faktów. Obrazy mają zaświadczać, że...